10 міфів про інклюзивну освіту, які час залишити в минулому

Червень 24, 2021 Off Автор admin

Джерело: https://life.pravda.com.ua/society/2021/06/23/245214/
Інклюзивне навчання поступово впроваджується в Україні вже 20 років.

Після затвердження “Порядку організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах” у 2011 році діти з особливими освітніми потребами мають повне право здобувати освіту в усіх навчальних закладах, а кількість інклюзивних класів постійно зростає.

Попри це, досі поширені хибні й навіть шкідливі міфи про інклюзію, в які вірять батьки як дітей з нормотиповим розвитком, так і дітей з особливими освітніми потребами, а подекуди навіть вчителі.

Разом із міжнародним благодійним фондом Parimatch Foundation розбираємося, що з цими упередженнями не так.

Міф 1. Діти з нормотиповим розвитком не сприйматимуть однокласників з особливими освітніми потребами або навіть знущатимуться з них.

Як насправді. У дошкільному віці та початковій школі дітей з особливими освітніми потребами сприймають так само, як інших. Усе залежить лише від уміння вчителя згуртувати колектив.

У старшій школі, якщо діти вчаться разом уже багато років (наприклад, з того самого першого класу), то жодних питань щодо інакшості теж не виникає.

Ці питання та проблеми зі сприйняттям можуть бути в батьків, але не в дітей.

Ми виросли у суспільстві, де не звикли бачити людей з інвалідністю чи вадами розвитку. Але сучасні діти вже не звертають на це уваги.

Міф 2. Діти з особливими освітніми потребами мають поведінкові порушення і цим заважатимуть навчатися іншим.

Як насправді. Усе дуже індивідуально. Особливі потреби не завжди йдуть у парі з поведінковими порушеннями. А часом навіть діти без особливих потреб мають проблеми з поведінкою.

Міф 3. Діти з особливими освітніми потребами погано навчаються.

Як насправді. Порушення здоров’я бувають різні й не завжди впливають на розвиток інтелекту.

Часто зустрічаю думку, що діти з особливими освітніми потребами не можуть бути відмінниками й апріорі погано навчаються.

Але такі особливості, як, приміром, порушення зору, слуху чи опорно-рухового апарату жодним чином не впливають на інтелектуальний розвиток.

Можна згадати чимало визначних людей, які мають порушення здоров’я, але при цьому зробили наукові відкриття чи досягли інших значних здобутків у кар’єрі.

У нашій у школі серед дітей, які навчаються на інклюзивній формі, є діти з гарними знаннями, які щороку отримують Похвальні листи.

Міф 4. Вчителі не знають, як працювати з дітьми з особливими освітніми потребами.

Як насправді. Так могло бути раніше, але не зараз.

У молодих учителів, які зараз закінчують виші, у програмах курс “Інклюзивне навчання” є обов’язковим, тому всі нюанси роботи з дітьми з особливими освітніми потребами їм відомі.

Що стосується тих вчителів, які вже працюють у закладах освіти, то, згідно з чинним законодавством у сфері освіти, у рамках підвищення кваліфікації щонайменше 10% матеріалу присвячується інклюзивному навчанню.

Міф 5. Якщо в класі є дитина з особливими освітніми потребами, то вчитель орієнтуватиметься на неї, решта учнів теж навчатимуться за спрощеною програмою.

Як насправді. Діти з особливими освітніми потребами навчаються за своєю індивідуальною освітньою траєкторією й окремою програмою. Від індивідуальної програми розвитку не залежить програма і матеріал, які вивчатиме весь клас.

Міф 6. Учитель приділятиме дитині з особливими освітніми потребами надмірно багато часу.

Як насправді. У класах, де є діти з особливими освітніми потребами, є асистент вчителя, який допомагає йому працювати на уроці й організовувати роботу.

Якщо учню з особливими освітніми потребами потрібна додаткова увага, то її забезпечить асистент вчителя.

Ще трохи роз’яснень про асистента вчителя. Іноді вважають, що це той фахівець, який працює тільки з дітьми з особливими освітніми потребами. Це не так.

Варто розрізняти дві категорії працівників — асистент вчителя і асистент дитини.

Асистент вчителя — це педагогічний працівник, який допомагає вчителю провести урок, приготувати наочні матеріали, організувати роботу в групах, допомагає у технічному супроводі уроку, якщо є така потреба.

Будь-яка дитина на уроці може розраховувати на увагу асистента. Водночас асистент не перевіряє і не оцінює роботи учнів.

Міф 7. Школи не мають матеріальної бази, необхідної для роботи з дітьми з особливими освітніми потребами.

Як насправді. Це лише частково так. Дійсно, якщо в школі до цього не було таких дітей, то спочатку специфічного обладнання немає.

Але тільки-но у школі з’являється дитина на інклюзивній формі навчання, заклад уже може розраховувати на виділення коштів — і не з місцевих бюджетів, а з окремого державного фонду.

Є постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку та умов надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання державної підтримки особам з особливими освітніми потребами”.

На календарний рік виділяється близько 20 тисяч гривень. Як саме розпорядитися цими коштами, школа вирішує самостійно.

35% від суми можна виділити на придбання обладнання, яке потрібне для роботи з дитиною.

Решту — на оплату роботи фахівців, які надаватимуть корекційно-розвиткові послуги цій дитині. Що стосується підручників, то ними школи на сьогоднішній день частково забезпечені.

Це процес, який тільки розпочався і ще триває.

Міф 8. Школа може вирішувати, брати чи не брати дитину з особливими освітніми потребами до себе на навчання.

Як насправді.  Якщо дитина проживає в мікрорайоні обслуговування закладом освіти, школа зобов’язана взяти її на навчання першочергово, незалежно від того, чи є в школі підготовлені фахівці.

Наприклад, набір учнів до перших класів проходить до 31-го травня.

Відповідно у школи ціле літо для того, щоб підшукати відповідних фахівців і залучити їх уже з 1-го вересня до роботи з дітьми з особливими освітніми потребами.

Школа не має права відмовити, але батьки часто цього не знають. Їм можуть сказати: “Підіть у сусідню школу, там є вже асистенти, психологи, логопеди тощо, вони з такими дітьми вже працювали”.

Але батьки не повинні йти в іншу школу, якщо вони хочуть в цю.

Міф 9. Якщо в дитини вже під час навчання виявили особливі освітні потреби, її не можна перевести на інклюзивну форму навчання посеред року, тільки з початку наступного. 

Як насправді. Якщо дитина пройшла обстеження в інклюзивно-ресурсному центрі й було виявлено, що в неї є особливі освітні потреби, і школа отримала про це документи, з цією дитиною відразу повинні почати працювати належним чином.

Незалежно від того, чи морально готова до цього адміністрація, вчителі тощо.

Інклюзивне навчання позитивно впливає як на дітей з особливими освітніми потребами, так і на дітей з нормотиповим розвитком.

Про роль інклюзії і причини страхів перед нею поговорили з психологом Христиною Холодницькою.

 

читати статтю повністю https://life.pravda.com.ua/society/2021/06/23/245214/